Вверх

Цього року в прокат вийшли декілька фільмів за участю відомої актриси театру і кіно Римми Зюбіної. Вона зіграла головну роль в українській кінострічці "Гніздо горлиці" (режисер - Тарас Ткаченко) і отримала приз за найкращу жіночу роль на 25-му Міжнародному кінофестивалі “Любов”- це безумство” у Варні (Болгарія), а також - спеціальну нагороду за цю ж роль на 65-му Міжнародному кінофестивалі” у Мангеймі. Також Зюбіна одержала "Золоту Дзигу" від Української кіноакадемії як найкраща актриса. А вже в листопаді в кінотеатрах глядачі зможуть побачити українсько-словацький фільм з її участю - "Межа". До речі, він номінований на премію "Оскар" від Словаччини.

Незважаючи на колосальну зайнятість в кіно і театрі, актриса встигає приїжджати на Донбас, беручи участь у різних проектах. Про роботу в кіно, прем'єри в столичному Молодому театрі і новий спектакль в Сєвєродонецькому театрі на Луганщині Римма Зюбіна розповіла "Острову".

- Ви нещодавно повернулися з фестивалю "Місто Мрій", де були у міжнародному журі. За підсумками Гран-прі отримав документальний фільм "Війна химер" (Анастасія та Марія Старожицькі), в якому йдеться безпосередньо про нашу війну. Чим Вас ця стрічка вразила?

- Сьогодні документальне кіно в Україні набагато цікавіше, я б навіть насмілилась сказати, - талановитіше, ніж художнє. Стрічка “Війна Химер” гідна своєї нагороди. Це повнометражний документальний фільм. Цікавий, зворушливий, емоційний, розповідає про Іловайську трагедію. Операторська робота вражає своєю безстрашністю. Є епізоди, які знято в надзвичайно екстремальних військових умовах. Фільм начебто розділений на дві частини, і в другій частині ми бачимо історію кохання. Мрії, ілюзії, кохання, життя, смерть, відданість, самообман, химери. Це те, чим наповнене наше життя. Життя під час війни. А в фіналі, коли звучить текст: “Просто коли війна, дуже хочеться кохати, а інакше в Смерть закохуєшся”, я розумію, що це і про мене.

Кінофестиваль "Місто Мрії"

- Більшість митців (театральних і кіноіндустрії) вважають, що зараз ще не час робити вистави чи фільми про війну на Донбасі, мовляв, потрібно витримати певну дистанцію в часовому просторі. Наскільки Ви погоджуєтесь з такою позицією?

- Я теж так вважаю. Не все однозначно. Коли над вашою мамою або дитиною нависає дуло автомату, героїзм зникає. Бо ми всі живі люди, а в кіно знову створюють образ “непереможного героя” з пропагандистських аігітбригад. Неможна всіх ділити за сортами - за геолокаційними даними. Більшості байдуже, що є війна, і ніякі фільми її не перевиховають.

Моя подруга Марія Берлінська, яка займається аеророзвідкою, днями в центрі Києва, біля Золотих воріт, мала “незабутній” діалог з “ватними” особами, який завершився зламаною рукою Марії. І про що далі ми будемо говорити? Про те, що при владі і досі є люди, які ненавидять все, де є корінь “укр”?

Кінофестиваль короткометражних фільмів Громадський проектор" у Миколаєві

- Знаю, що Ви часто буваєте на Донбасі - з якими проектами?

- Буваю з концертами, з фільмом “Гніздо горлиці”, в кінці листопада поїду створювати роль в виставі для обласного драматичного театру в Сєвєродонецьку. Коли я була там в лютому, на Днях українського кіно, мала зустріч з колективом театру, який я дуже люблю, захоплююсь і підтримую. Тоді-то я і запропонувала створити на волонтерських засадах спільний проект з театром. На початку сезону наші перемовини з директором театру Сергієм Дорофєєвим відновились. Ми з головним режисером Володимиром Московченко наразі шукаємо п’єсу, яка була б цікавою для театру і де була б роль для мене. Прем’єру плануємо на грудень.

- Нещодавно Ви були у Маріуполі, які враження від міста, спілкування з жителями?

- В Маріуполі була вперше. Телеканал ZIK створює проект “Вижити в Україні”. Це цикл програм про екологію в країні. Ні для кого не секрет, що екологічна ситуація в Маріуполі одна з найкритичніших. Умови для зйомок були складними. І ще на додачу в місті дихати просто нема чим. Але для мене це було випробування і іспит для самої себе. Чудова команда молодих сміливих телевізійників, які прийняли мене і підкорили назавжди. Люди, які проживають в Маріуполі, добре усвідомлюють залежність власного здоров'я від екології, але якщо одні сміливо називають прізвища власників заводів, то інші впевнені, що ніхто ніколи не підніметься тут на захист своїх прав, бо кожен другий має гроші завдяки роботі на цих підприємствах, які забруднюють довкілля. Я познайомилась в онколікарні з чудовою Світланою, яка перенесла вже 7 хіміотерапій, доля якої дуже драматична, зараз я намагаюсь допомогти їй в лікуванні в Києві.

- На Вашу думку, прифронтові міста на Донбасі відчувають, так би мовити, "голод" стосовно якісних культурних продуктів? Чого потребує молодь? Адже в багатьох невеличких містах немає навіть кінотеатрів, сучасно обладнаних бібліотек…

- На мій погляд, на Схід, як ніколи, сьогодні направлені сили волонтерів від культури. Всі свідомі артисти і кінематографісти бувають тут. Двічі я брала участь у проекті драматурга Наталки Ворожбит “Схід-Захід” Клас-Акт. В ньому брали участь підлітки з Попасної і Щастя. Миколаївка, що під Слов’янськом, є чудовим прикладом того, яких результатів можна досягти волонтерськими зусиллями. Моя перша поїздка відбулась в жовтні 2014 року з волонтерською організацією кінорежисера Лори Артюгіної “Новий Донбас”. Ми там були сприйняті тоді з осторогою і недовірою. Попри все почали працювати в Школі номер 3, а вже навесні 2017-го фільм “Школа номер 3”, створений режисерами Георгієм Жено і Лізою Сміт, за історіями і участю наших юних друзів, отримав Гран-прі Міжнародного Берлінського кінофестивалю.

Проект кіношколи для дітей Донбасу Жовтий Автобус” кінооператора Ярослава Пілунського виявився таким же суперталановитим і неординарним, як і його автор. Лора Артюгіна кінорежисер створює беззупинно нове й нове з “Новим Донбасом”, Олена Чередніченко постійно організовує покази українських фільмів і мріє про кінофестиваль в Слов'янську. Мої друзі якось збирали книги для бібліотеки Коледжу культури в Кремінній, що переїхав з Луганську. Молодь, яка хоче розвиватись, має цю можливість, і ми назавжди залишаємось друзями.

Такої активності на Закарпатті, або на Чернігівщині не спостерігається, - там цього катастрофічно бракує і це вже має свої наслідки.

- У цьому році за Вашої участі в прокат вийшли декілька фільмів ("Гніздо горлиці", "Дзідзьо" і "Межа"). Саме за роль у фільмі "Гніздо горлиці" Ви отримали нагороду "За кращу жіночу роль" на XXV Міжнародному кінофестивалі в Варні 2017-го. Які відгуки Ви отримуєте від глядачів цієї стрічки? І що для Вас є більш цінним - відзнаки чи той фідбек від глядацької аудиторії?

- За цю роль я отримала вже кілька нагород. Але я ставлюсь до них адекватно. Це моя перша головна роль в кінофільмі. Для мене, коли я презентую “Гніздо Горлиці”, спілкуватися після фільму - це незабутні моменти. В різних місцях і країнах я чую реакцію залу, сльози, завмирання залу. І відгуки, які я отримую, - це більше сповіді, зворушливі монологи, за ними історія глядачів, - можна вже й книгу написати. Найголовнішою нагородою для мене є те, що фільм наш, попри всі життєві мінливості, вийшов у прокат.

"Дні українського кіно", що вперше проходили у Латвії (13-15 жовтня 2017 р).

- А що до "Межі" - це копродукція Словакії і України. У Словакії стрічка має неабиякий успіх. Розкажіть про свою роль?

-“Межа” режисера Петера Беб'яка, словацько-український фільм, дійсно побив рекорд в словацькому прокаті. Цікавість до фільму неймовірна. Це кримінальний трилер.

В фільмі розповідається про події 2007 року, на порозі вступу Словаччини до Шенгенської зони. Є дві родини, що живуть в найбільш наближених до словацько-українського кордону населених пунктах. Ґазди цих сімей є компаньйонами, що мають спільний протизаконний, так би мовити, “бізнес”. Я граю Ганну, дружину ужгородського контрабандиста. Моя роль не несе великого навантаження, до того ж дещо з неї довелось при монтажі прибрати. Але участь у фільмі, який отримав нагороду “За кращу режисуру” на Карло-Варському кінофестивалі, що є фестивалем категорії "А", для мене важлива.

-На Вашу думку, чим українського глядача привабить ця кінострічка?

- Це я зможу сказати після появи фільму в прокаті. Прогнозувати уподобання нашого глядача досить важко. Та й ніхто до прем'єри не зарікається.


Одеський міжнародний кінофестиваль

-З якими режисерами Ви хотіли би працювати в кіно?

-З талановитими!

-Чи отримуєте пропозиції щодо кіно від російських кінопродюсерів?

-Ні.

З вистави "Різня" у Молодому театрі

-У Молодому театрі нещодавно вийшла прем'єра "Різня", де Ви зіграли роль Веронік. Чим саме Ваша героїня схожа на Вас у реальному житті - як маму та дружину?

-Чимось схожа, можливо тому режисер запросила мене саме на цю роль. За свою дитину я теж боролась би, якщо б її скривдили. А щодо сім’ї, де чоловік - безхребетний, безхарактерний і без мети в житті, який живе собі по інерції і тихо згасає, як чоловік Веронік-Мішель, такого в реальному життя я не витримала б. Це ні в якому разі не про мене.

-Режисер "Різні" - Влада Бєлозоренко. Як працювалось із представником молодого покоління? І взагалі серед акторів відчуваєте потужну конкуренцію з боку молоді?

-З Владою Бєлозоренко ми вже створили виставу “Це все вона”. Тому це запитання було б влучним два роки тому. Це наша третя спільна робота. Ще був проект Схід-Захід. Тому, здається, відповідь сама виникає.

Я бачу талановиту молодь і в театрі і в кіно, але, окрім дружби і взаємодопомоги, у мене не виникає відчуття конкуренції. Яка ж конкуренція, якщо ми в одній команді? Це як в будь-якій командній грі.

-Ви десь говорили, що шукаєте гідний матеріал про Квітку Цісик. Чому саме про неї?

-Це моя мрія. Це непересічна особистість, сильна, талановита, я відчуваю, що потребу розповісти про неї. І так само відчуваю спорідненість наших Душ.

- Які вистави із тих, що Ви бачили останнім часом, Вас вразили?

- "Всі його сини" і "Подорож Аліси до Швейцарії" режисера Станіслава Мойсеєва.

- Назвіть 5 книг, які Ви порекомендували би прочитати?

- Це складно, важливо знати, кому саме рекомендувати і для чого? Акторам майбутнім завжди рекомендую Достоєвського, бо світ внутрішніх монологів ніде, на мій погляд краще не досліджений ніж у Федора Михайловича. А ще Чехова, Гессе і Маркеса. Юним сценаристам рекомендую читати О.Генрі і звертати увагу на несподівані повороти в фіналі.

В одній книзі був герой, у якого на полиці було лише кілька книг. На запитання, чому їх так мало, і, можливо, він не любить читати, він відповів: "Для того, аби залишити в своєму житті лише ці кілька книг, я так багато всього прочитав". Я всім бажаю знайти книги саме для себе!

Ірина Голіздра, "ОстроВ"



ПОСЛЕДНИЕ СТАТЬИ

ПОСЛЕДНИЕ ВИДЕО


Погода
Погода в Киеве
Погода в Донецке
Погода во Львове
Погода в Симферополе

влажность:

давл.:

ветер:

влажность:

давл.:

ветер:

влажность:

давл.:

ветер:

влажность:

давл.:

ветер: